Бібліотечні уроки

ЗНАЙОМСТВО   З   БІБЛІОТЕКОЮ

Бібліотечний урок

Мета. Ознайомити учнів 1 класу із правилами користування бібліотекою, її роботою, записати юних читачів до бібліотеки; виховувати любов до книги, бережливе відношення до  неї.

Обладнання. Книжкові виставки, плакат  «Правила поводження з книгою».

Бібліотекар. Добрий день, діти! Ми зустрілися з вами, щоб ознайомитися з нашою шкільною бібліотекою – першою бібліотекою у вашому житті.  Слово «бібліотека» грецького походження, а перекладається так: «бібліо» - книга, «тека» - зберігати. Отож, це місце, де зберігаються книжки. Ця кімната – книжкове містечко. Тут живуть тисячі мовчазних мудреців. Кожен учень час від часу заходить сюди, щоб порадитися зі своїми мудрими і вченими друзями. А вони всім раді служити.

Книжка з дитячих років допомагає людині пізнати себе, зрозуміти світ, що нас оточує. Є книги товсті і тонкі, великі і малі.

До речі, найбільша книжка вийшла у світ у ХІХ столітті, у 1832 році у Лондоні. Називається вона «Пантеон англійських героїв». ЇЇ висота 5,7 м., ширина – 3,7м. Розмір букв – 15 см. Найменша книжка – «Мурашечки» надрукована у Японії у 1980 році, її розмір – 1,4 на 1,4см.

А тепер скажіть, хто з вас до якого числа вміє рахувати?  Хоч ви і розумники, але небагато з вас змогли б порахувати всі книжки в нашій бібліотеці. А тепер уявіть собі, що всі вони звалені на одну купу посеред цієї кімнати. Це була б велика гора, просто до стелі. Ви приходите в бібліотеку і просите казку про Івасика-Телесика. Бібліотекар довго риється в книжках, шукає день, а може й більше. І нарешті, замучений, знаходить для вас книгу. Мабуть, нікому з вас не захотілось би прийти в таку бібліотеку.

В будь-якій бібліотеці можна швидко знайти книжку. Кожна книжечка має свій дім, а будинок - адресу. Вона написана на розподільнику. Ця адреса свідчить про те,  що назва книжки починається на цю букву, або з такої літери розпочинається прізвище письменника. Наприклад, літера «Г». Тут мешкають книжки, написані такими письменниками, як Гоголь, Гребінка, Грінченко, Глібов та інші.

         А зараз познайомимося з найголовнішою книгою – підручником.

Підручник.

Дружба з книгою – це свято!

Все ми в книзі знайдемо.

Кращої не знаємо,

Доброї і вірної подруги малят!

Книгу зрозумілу, чесну, добру, сміливу

І хлопчатка, і дівчатка хочуть всі читать.

Скільки книг на землі!

Є великі і малі! Є легкі і важкі!

На полицях,  у столі –

Наші друзі – книжечки.

Бібліотекар. Продовжимо нашу мандрівку книжковим містом.  Зверніть увагу на книжкові виставки, їх декілька. Ось, наприклад, «Чарівний світ казок»,  «Для вас, маленькі читачі». На цих полицях виставки книг про нашу Батьківщину, рідний край «Я вірю в майбутнє твоє, Україно», «Права дитини», «Полтавщина – рідний край», «Літературна Новосанжарщина».

         На книжкових виставках стоять найкращі книжки. Всі книжечки чекають на своїх читачів. До них приходять такі діти, як ви, кличуть до себе в гості. Не на довго – на тиждень, або на два. Книжечки радіють. Вони люблять мандрувати зі школярами, знайомитися з новими читачами. Деяким книжечкам сподобалося в гостях, їх бережливо обгортали обкладинками, між  сторінками клали яскраві закладки, щоб швидше знайти остання прочитану сторінку. Ось які, по дивіться.  А відпочивали вони  на чистих столиках  або шафах. Але кільком книжкам жилось погано: «Мене брали брудними руками, і тепер я така негарна»,- скаржилась одна. «Сторінки пом»яли», - бідкалась друга. «Мене ногою під стіл запхнули», - плачучи говорила третя. Всі ці книги потрапили до книжкової лікарні, їх лікував лікар Айболить.

Підручник. Дорогі діти, ви маєте цінувати книжку – джерело знань, дуже бережливо ставитись до неї, щоб вона не потрапила до книжкової лікарні і її не треба було б лікувати.

 Тож варто запам’ятати  правила поводження з книгою:

-         Беріть книги чистими руками.

-         Не перегинайте книги, бо псується обкладинка і випадають сторінки.

-         Не кладіть у книгу олівці та ручки, від цього вона рветься та брудниться.

-         Не загинайте сторінок, користуйтеся закладками.

-         Не читайте книги під час їжі.

-         Щоб книжки та підручники служили вам довго – обгорніть їх.

-          

Бібліотекар. Бачите, як багато навколо вас полиць із книгами. Ставши читачем шкільної бібліотеки, цілий світ відкриється перед вами. А допоможе розібрамися в ньому бібліотекар.

 Правила для читачів:

1.     Вибрані книги  не можна тримати у себе більше 15 днів.

2.     Всі книги обов’язково слід повертати до бібліотеки.

3.     У бібліотеці є книги, які не видаються для читання додому, їх можна прочитати у бібліотеці.

Ось і добігла до кінця наша зустріч, а на завершення хочу вам побажати  бути активними читачами шкільної бібліотеки, берегти і любити книги та ніколи з ними не розлучатися.

 Основні  елементи  книги

Мета: ознайомити учнів з основними елементами книги,  з назвами структурних  частин книжки,   видами і способами  оправи книги.

Обладнання: плакати   з   прислів’ями   про   книгу, виставка   книг, таблички з назвами структурних  частин книжки .

Хід уроку.

І. Оголошення теми та мети уроку.

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

з назвами структурних  частин книжки.

  Розповідь бібліотекаря.

            Кожна книга, що потрапляє до ваших рук має свій “верхній одяг”. Сьогодні на уроці ми познайомимося з основними елементами книги, що і складають книжковий “одяг”. Отже давайте візьмемо книгу і уважно її розглянемо.(Використовуються різні книги) Це може бути паперова обложка або картонна палітурка на яку часто одягають суперобложку. Іноді робиться цупка паперова обложка без назви і прізвища автора, а всі дані про книжку друкуються на суперобложці.

            Як правило, книги великого об’єму  мають тверду картонну палітурку (мал.1), обклеєну із зовні папером або тканиною. Якщо подивитися на книгу з низу, то можна побачити із під спинки барвисту чи одноколірну стрічку  - каптал.

Він використовується для того, щоб прикрасити книгу і приховати загин тканини спинки та тонку картонну смужку – відстав, яка використовується для того, щоб спинка була твердою. Каптал наклеюється зі сторони верхнього і нижнього обрізів книги.

            В книгах, виданих на хорошому папері і в красивій палітурці , іноді є стрічка-закладка, яка називається лясе.

            Оглянувши книжку із зовні, перейдемо  до її внутрішньої частини. Відкривши палітурку, ми побачимо подвійний лист паперу, ліва сторона якого приклеєна до внутрішньої сторони палітурки, а права – вузенькою смужкою до першої сторінки книги. Такий же лист є і в кінці книги, але ліва сторона приклеєна до останньої сторінки книги, а права – до палітурки. Цей подвійний лист називається  форзац. Він служить для з’єднання палітурки з книжковим блоком. Деякі форзаци роблять з малюнками, тема яких відповідає змісту книги.

            Декілька раз слово палітурка згадувалося як  єдине ціле, але палітурка складається із окремих частин. На малюнку ви бачите її в розгорнутому вигляді.(мал.33)  Дві картонні сторонки палітурної кришки з’єднує спинка .

Робиться спинка із спеціальної палітурної тканини.

            Формат картонних сторонок береться дещо більший, ніж формат книжкового блоку. Це робиться для того, щоб виступи сторонок  -  канти  - захищали книгу від механічних пошкоджень.

            Всі книги складаються із листків, складених в зошити. Такі зошити  у кількості 4-6 штук  складають   книжковий блок.

            Є два швейні способи закріплювати книги і брошури. Це прошив  в тачку і в накидку. (мал.3 і 4)

            Кожний зошит книги має свій порядковий номер, позначений дрібним шрифтом в лівому нижньому куті першого листка . Ця нумерація називається  сигнатура, наявність якої допомагає правильно підібрати зошити при оправі.

            Перша сторінка книги називається  титульний лист і містить основні дані про книгу: прізвище та ініціали автора, назву книги, назву видавництва, рік видання.

            Остання сторінка , або зворот  титульного листа містить всі вихідні дані повністю.

VІ. Підсумок уроку.

            Отже, сьогодні ви познайомилися з основними елементами книги. Знаючи як побудована книга ви легко зможете її відремонтувати. А як саме це зробити ми з вами поговоримо на наступному уроці.

Щоб книжка довше жила.

Мета: Ознайомити школярів з правилами користування книжкою, вдосконалювати навички виготовлення обгорток, закладок, кутиків.

 Обладнання:  кольоровий папір, клей.

Хід уроку.

І. Повідомлення теми і мети уроку.

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

            Бібліотекар: Книжки – як люди: народжуються, живуть, старіють і навіть помирають. Для хворих людей є поліклініки, лікарні, санаторії. Для хворих книг також є спеціальні лікарні. Тільки називаються вони по іншому : палітурними і реставраційними  майстернями. А в нас , у шкільній бібліотеці, працює  “Книжкова лікарня “.  В ній ми лікуємо хворі книги.

            Однак усі лікарі знають :  будь-яку хворобу легшу попередити, ніж лікувати. І радять берегти здоров’я. Зокрема, позбутися поганих звичок.

            Давайте і ми насамперед запам’ятаємо, що з книжками не можна робити :

1.     Не можна перегинати книжку .

2.     Не можна загинати сторінки.

3.     Не можна закладати в книжки олівці.

4.     Не можна брати книжки брудними руками.

5.     Не можна читати книжку під час їжі.

6.     Не можна читати книжку на сонці.

Книжки бояться і бруду, і вологи, і сонячних променів  -  від цього псується папір.

Ще книжки бояться пилу і комах точильників.

Найбільше книги люблять чистоту і дбайливе ставлення.

Класти книги потрібно тільки на чисті столи і парти.

       Перегортаючи прочитану сторінку, викайте тримати її за верхній край. І  ніколи-ніколи не слиньте пальців.

          Чим акуратніше поводитися з книгою, тим вона довше служитиме. Це зрозуміло. Але і при найакуратнішому поводженні з книжками обкладинки їхні поступово брудняться. Щоб обкладинки не бруднилися треба зробити обгортки, кутики. А щоб не бруднилися і не загиналися сторінки потрібно зробити  закладки.

            На кожній обгортці повинна бути написана назва книжки, вказаний автор, і якщо це підручник, то клас.

            Якщо обгортка паперова, то бажано її обтягти поліетиленовою плівкою.

            Виконуючи всі ці правила і вимоги ви матимете завжди чисті, охайні книги.

            А зараз ми з вами подивимося як правильно виготовляти кутики, робити закладки і обгортати книги.

ІІІ. Підсумок уроку.

Практична робота.  Виготовлення кутиків,  обгорток, закладинок.

ІV.Домашнє завдання.

Виговити кутики і закладинки для своїх підучників.

ТАМ, ДЕ ЖИВЕ МУДРІСТЬ

Мета. Ознайомити учнів із шкільною бібліотекою; показати значення книги в житті людини; прищеплювати любов до книги; виховувати потребу в читанні, культуру читання, бережливе ставлення до книги.

Вступне слово бібліотекаря.

Дорогі діти! Я рада вітати вас у шкільній бібліотеці. Сьогодні ми з вами ознайомимось із бібліотекою. Поведемо розмову про книгу. Щодня ми маємо справу з книгою в школі та вдома. А чи думали ви над тим, якою була перша книга?

Кажуть, що був такий дивак, який розшукував першу книгу в усіх бібліотеках світу. Днями він просиджував серед куп пожовклих книг. Книжковий пил густим шаром покрив  його одяг і взуття. Але він так і не зміг з’ясувати, яка ж книга була найперша.

То ж давайте дізнаємось, як виникла книга.

Архіваріус.

   Великий шлях подолала книга, поки набула сучасного вигляду. Книга – це велике диво, створене людиною. Колись на Землі не було таких книжок, як зараз, бо люди їх не вміли виготовляти. «Сторінками» найдавніших книг служила глина, камені, стіни печер, посуд, щити, листя та кора дерев, шкіра тварин, бамбук, папірус, шовк.

Фея Мудрості.

У колишній столиці Єгипту, Фівах, зберігається кам’яна книга, сторінки якої сягають у ширину 40 метрів.

Фея Знань.

Найпоширенішим матеріалом для написання книг у Київській Русі був берест – тонкий лист березової кори. Такі книги швидко ламалися і розсипалися.

Архіваріус.

Сучасний матеріал для книжок – папір – винайшли в Китаї ще 2000 років тому. І в багатьох країнах почали писати саме на ньому. Саме писати. Бо книги були рукописними й одну книгу переписували, бувало, по кілька разів.

Фея Знань.

Зовсім нове життя почалося у книг, коли винайшли друкарський верстат. Батьком книгодрукування вважається німецький майстер Йоганн Гуттенберг. Зробив він свій винахід у 1450 році. Його книги стали дешевшими і зручнішими.

Фея Мудрості.

Винайдений спосіб друкування існує і досі. Понад 400 років тому в стародавньому місті Острозі Іваном Федоровим було надруковано перший вітчизняний «Буквар» і книгу «Апостол».

Бібліотекар.

А де ж зберігаються книжки?

         У бібліотеках («бібліо» - книга, «тека» - сховище»). Майже тримільйонною кількістю сувоїв на весь стародавній світ славилася  Олександрійська бібліотека  в Єгипті. Цар міста Пергама наказав знайти матеріал кращий за папірус. І знайшли – пергамент (із шкіри тварин).

         Щоб написати книгу «Кодекс» у 700 сторінок, треба було вирізати велике стадо тварин.

         У 1037 році у Київському Софіївському соборі великим князем Ярославом Мудрим засновано першу в Україні бібліотеку, у якій зберігалося понад 850 томів  різних рукописних книг. До наших часів вона не збереглася.

Діти, давайте познайомимось із нашою шкільною бібліотекою.

( Діти ознайомлюються із бібліотекою).

Бібліотекар.

Запитання до дітей:

-         За яким принципом розміщені книги у бібліотеці?

-         Що таке каталог?

-         Що таке формуляр?

(Учні розглядають виставки книжок).

(До бібліотеки заходить Книга).

Книга.

Я – книжка! Я – товариш твій!

Ти зберегти мене умій!

Щоб я була нова щораз,

Оберігай мене від клякс.

Гортаєш – пальців ти не слинь,

Оцю погану звичку кинь!

Листків, гляди, не загинай –

Зроби закладки – їх вкладай.

Мене папером обгорни,

Де взяв, туди і поверни.

Запам’ятай же – я твій друг,

Та не для цих бруднющих рук.

Я – Книжка! Я – товариш твій,

Тож зберегти мене зумій!

Бібліотекар.

 Шановна наша, люба Книго, я думаю, що серед наших учнів немає тих, які так нечемно  поводяться з тобою.

Діти, давайте повторимо правила поводження з книгою.

Правила поводження з книгою.

1. Бережи книжку – свою, бібліотечну, чи позичену у товаришів.

2. Мий руки перед читанням.

3. Не пиши на сторінках книжки, не загинай куточків.

4. Не слинь пальців перед перегортанням сторінки.

5. Обгорни книжку.

6. Не можна закладати в книжку олівці, ручки та інші речі, які можуть                  

 зіпсувати книгу .

7. Не читай книгу, коли їси.

8. Не можна перегинати книжку.

9. Зберігай книжку в шафі чи на полиці.

10. Розірвану книжку підклей.

Книжки бояться і бруду, і вогкості, і сонячних променів – псується папір. Ще книжки бояться пилу і комах-точильників.

Найбільше вони люблять дбайливе ставлення і чистоту.

 Гра «Бібліотека – книжчин дім»

1. Де починається життя книги?                                                     ( В лісі)

2. Що допомагає швидко знайти в книзі потрібний вірш, оповідання, казку?                                                                                                          (Зміст)

3. Як називається переписана від руки книга?                            (Рукопис)

4. Чого боїться книга?                  (Води, сонячних променів, брудних рук)

5. У школі ти школяр, школярка, а хто ти у бібліотеці? (Читач, читачка)

6. Як називають забудькуватих читачів?                                      (Боржник)

7. Із чого починається книжка?                                               (З обкладинки)

8. Назвіть дитячі журнали.            («Барвінок», «Пізнайко», «Малятко»)

9. На чому в бібліотеці розставлені книги?                         ( На стелажах)

10. Куди письменник приносить рукопис?                        (У видавництво)

11. Для чого потрібні у бібліотеці книжкові виставки? (Для розкриття фонду)

12. Скільки днів можна читати бібліотечну книгу?                     (15 днів)

Бібліотекар.

Нехай не буде жодного дня, щоб ви не прочитали бодай однієї сторінки книги. І пам’ятайте слова з «Повісті минулих літ», що книги – плоди мудрості, джерело мудрості, світло мудрості.  Вчіться у героїв книжок любити нашу землю, її мову, мистецтво. Мандруйте рідною країною, пізнайте себе і людей, знайомтесь з подіями, які відбулися в давнину, заглядайте у майбутнє і відкривайте для себе все нові і нові сторінки життя.

Будьте постійними читачами бібліотеки!

Щоб книга стала другом незамінним,

Довірся їй, люби і бережи!

Нема сердець черствих, а чи камінних,

Коли душа до читання лежить.

Внеси своє ім.»я до картотеки,

Відкриєш ти цікаву сторону життя.

І стане домівкою бібліотека,

І душу тобі звеселить до кінця.

Чекаємо на вас у бібліотеці. До нових зустрічей!

Дитячі енциклопедії, довідники, словники

 Мета: розширити знання дітей про довідкову літературу. Навчити користуватись енциклопедіями, різними видами словників. Виховувати дбайливе ставлення до книг.

Обладнання: книжкова виставка «Довідкова література – скарбниця мудрості людської», плакати «Структура довідкової літератури», «Типи і види словників», карточки до гри , на партах словники, довідники, енциклопедії.

Хід уроку

Епіграф:

         Не бійтесь заглядати у словник:

         Це пишний яр, а не сумне провалля;

         Збирайте, як розумний садівник,

         Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

         Не майте гніву до моїх порад

         І не лінуйтесь доглядать свій сад.

                                      М.Рильський

І. Оголошення теми і мети уроку.

Вступне слово бібліотекаря: Чи доводилось вам користуватись словниками, енциклопедіями? А у кого дома є свої енциклопедії? Важко уявити працю вченого, письменника, журналіста, вчителя, навчання учня, студента без надійних помічників: різноманітних словників, довідників, енциклопедій.

Отже сьогодні ми з вами познайомимось з довідковою літературою: найрозумнішими книгами, які можуть дати відповідь на всі запитання.

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

Роздивимось книжкову виставку «Довідкова література – скарбниця мудрості людської». На ній такі різні книги: тут ми бачимо книги з мови і з географії, книги про автомобілі і про динозаврів, навіть є книги на іноземній мові? Як ви думаєте, що об’єднує їх? Всі вони не художні, їх не будеш читати з початку до кінця, але до них ти будеш звертатись сотні разів, коли треба вияснити чи вірно написане слово в диктанті, що означає якесь незрозуміле слово, заглянеш до них, коли треба перевести текст на іноземну мову чи навпаки, вони будуть тобі потрібні для написання реферату.

   Всі ці книги довідкового характеру. Роздивимось таблицю «Довідковий фонд», книги в ньому поділяються на словники, енциклопедії і довідники. І допоможуть  ці книги - всезнайки лише тим, хто вміє ними користуватись.

    Розглянемо як побудована кожен том  12 томної «Дитячої енциклопедії». На корінці ми бачимо номер тому і слова якими починається і закінчується цей том, написані вони для зручності: не беручі в руки важкий том з полиці, по надписам на корінцях можна визначити чи є потрібне  нам слово в даному томі. Статті розташовані за темами, наприклад 3 том вміщує відомості з математики, фізики, хімії. На початку поданий зміст всього тому, далі статті і в самому кінці – алфавітний покажчик імен і предметів. Які ще енциклопедії ви бачите на виставці?

Справжнім сховищем найцінніших скарбів можна назвати енциклопедії. Отже, запам’ятайте, енциклопедія – довідкова книга, яка містить відомості з усіх галузей життя. Енциклопедії бувають галузеві, які детально висвітлюють  якусь одну тему.

 Звернімось до нашої виставки. Прочитайте, які галузеві енциклопедії є в нашій бібліотеці. („Правова енциклопедія школяра”, „Україна. Дитяча енциклопедія”, „Енциклопедія для хлопчиків”, „Географічні відкриття”, „Походження життя на землі”, „Міфологія”, „Українська література”, „Музика”, „Архітектура”. Чи подобаються вам ці книги”?

Крім галузевих є універсальні енциклопедії, в яких містяться відомості з усіх галузей знань. Назвіть, які представлені на виставці. („Велика ілюстрована енциклопедія ерудита”, „Все про все на світі”, „Дитяча енциклопедія”).

          Розглянемо ще одну складову довідкового фонду. Відгадайте загадку:

Я тобі відкрию світ –

Тільки вивчи алфавіт.     

Помічник, не витівник,

Мудрий вчитель твій... (Словник)

Які словники вам  відомі? Крім орфографічних, тлумачних існують дуже багато словників. Розглянемо таблицю. Словники поділяються на мовні : орфографічні, тлумачні, орфоепічні, словники синонімів, словники антонімів тощо. Відомий український письменник Д.Білоус навіть присвятив тлумачному словникові вірш. (Учень читає вірш „Тлумачний словник”)

Крім мовних словники поділяються на енциклопедичні, пояснюють не самі слова, а означені ними поняття; перекладні (українсько-німецький, російсько-український) і тематичні або спеціальні – присвячений одній якійсь темі (про тварин, про мистецтво, географічні). Відомий французький письменник Анатоль Франс сказав: „Словник – це весь всесвіт в алфавітному порядку”.

 В нашій бібліотеці  є такі словники для школярів: мовні (називати і показувати), тематичні, енциклопедичні. В словниках є передмова, яка розповідає як користуватись словником, додатки, список скорочень. В більшості словників розташування слів алфавітне Як ми чули в загадці словник -  тому відкриває свої таємниці, хто добре знає алфавіт. Проведемо гру „Не розірви  ланцюг”. (Клас ділиться на три команди , від кожної 1 учень у дошки для записування літер, роздаються картки з завданнями, після закінчення визначається переможець)

         Третьою складовою довідкового фонду є різноманітні довідники. За розміром вони менші ніж енциклопедії, містять короткі відомості з якоїсь теми. Розраховані на масового читача. В нашій бібліотеці до послуг читачів такі довідники:( знову звертаємось до виставки) „Словник – довідник з релігієзнавства”, довідники з історії різних видань, „Країни світу”, „Культура української мори”, „Довідник з елементарної математики”, „Довідник школяра”

ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу.

            За допомогою довідкових видань виконайте завдання. Група „істориків” відшукає повідомлення про те, як був написаний перший тлумачний словник української мови; група „мандрівників перекладе слова „словник”, „енциклопедія” на англійську, російську і німецькі мови; „мовознавці” розтлумачать нам слова „енциклопедія”, „словник”, „довідник”; а „вчена рада” підготує висновок нашого уроку „чим відрізняються між собою словники, довідники і енциклопедії. Вам дається 5 хвилин. (по закінченню зачитуються відповіді, вчитель уточнює відповіді, оцінює)

   ІV. Підсумок уроку.

Про що йшлося на сьогоднішньому уроці? Що нового ви взнали? Чи сподобався вам урок? І на кінець, нагадаємо  ще раз  слова М.Рильського, які взяті за епіграф уроку:

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Усний журнал «Пересопницьке Євангеліє – незрівнянний зразок рукописної книги та українського живопису» 

Перед минулим - зніміть капелюхи,

перед майбутнім - засукайте рукава.

                                                                                            Народна мудрість

Мета:  формувати в учнів повагу і бережливе ставлення до творчих надбань українського народу, розкрити значення Пересопницького Євангелія як визначної  рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови і мистецтва, національної реліквії та державної святині;

виховувати почуття національної гордості, усвідомлення своєї приналежності до народу, що має величезний творчий скарб, в якому відбилися його традиції і характер.

Обладнання: мультимедійний проектор, екран, презентація, відеофільм.

Сценарій

Вступне слово бібліотекаря

Упродовж усього життя ми звертаємось до книги. Адже книги – скарбниця мудрого і сокровенного. Вони зустрічають нас у ранньому дитинстві і ведуть через усе життя. Книга вселяє в нас любов до рідної України, повагу до інших народів, розкриває маловідомі сторінки історії.

Усний журнал «Пересопницьке Євангеліє – незрівнянний зразок рукописної книги та українського живопису» присвячений українській Першокнизі. Запрошую вас перегорнути сторінки усного журналу і більше дізнатися про  духовну святиню українського народу.

І СТОРІНКА

ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ

Учень 1. Як відомо, роботу над рукописом розпочато 15 серпня 1556 року у Дворецькому монастирі князів Заславських при церкві Святої Трійці (сьогодні – це село Дворець Ізяславського району Хмельницької області). Цього року було написано Євангеліє від Матфія й першу половину тексту Євангелія від Марка.

      Згодом роботу було припинено й відновлено лише 1561 року в Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці (сьогодні це село Пересопниця Рівненської області). Тут було дописано Євангеліє від Марка, завершені Євангелія від Луки та Іоанна, Післямова до пам’ятки й Місяцеслов.

Пересопниця – поселення на березі річки Струбли, яке знаходилося на відстані близько ста кілометрів від с. Двірця. Монастир Різдва Богородиці в Пересопниці був досить заможним – йому належали три навколишні села, шпиталь, школа – таке собі маленьке квітуче царство. Мабуть, він мав чудову бібліотеку, що й дозволило мати цілу купу матеріалу, щоб створити це чудо.

 Авторів було двоє: Пересопницький архімандрит Григорій і переписувач книжок Михайло Васильович із с. Сянока (село у Львівській області). Перекладачі подбали, щоб нащадки знали про фундаторів цієї праці, а також і їхню особисту подвижницьку працю. Один з них лишив своє ім’я в кінці кожного Євангелія: в Євангеліях від Матвея і Іоанна він назвав себе "Михаилом Васильевичем, протопопом Саноцким", в Євангелії від Марка – "многогрешным рабом Михаилом", а в Євангелії від Луки – "писарем Михаилом Васильевичем из Санока". Другий засвідчив свою авторську роботу такими словами: "Тыи книгы чтыри Евангелия святое устроены кроткимъ, смиреннымъ и боголюбивымъ иеромонахом Григорием Архимандритомъ Пересопницким".

Його авторами були скромні ченці, які не належали до кола відомих духовних просвітителів чи богословів. Напевно, їхні імена так би і лишилися невідомі для нащадків, коли б вони не лишили в рукопису свої автографи. Інших подібних праць вони не створили і складається враження, що перед нами унікальне і цілком спонтанне явище, яким ми маємо завдячувати винятково творчій ініціативі Григорія Пересопницького і Михайла Саноцького.

Келія їх була надто тісною – два ліжка, столик, кілька ікон на стінах, тьмяне віконце і книги, що їх приносив з монастирської бібліотеки старий чернець. І не тому, що в монастирі не було місця для цих двох приречених на каторжну працю людей, а тому, щоб нічого їм не заважало працювати, вони відреклись від усього буденного.

Погодьтесь, це не так і легко. Вони щиро молилися богу, прохаючи допомоги і натхнення. Григорій прокидався затемно і довго стояв на колінах перед іконами. Він був глибоко віруючою та благочестивою людиною.

Михайло не відставав від свого керівника, знав багато мов, розумівся на культурі і мистецтві. Досить критично писав про себе, очевидно, маючи на увазі свою нездатність до перекладацької роботи: «Прото іже єсми єще недоумел пре несталость розума моєго». Можливо, першим учителем Михайла Васильовича, власне, і був його батько. Стало відомо, що до роботи взявся  іще один талановитий автор, але його ім’я залишилось великою таємницею. Зате про його талан свідчать чотири прекрасних картини, зображених на сторінках.

Ведучий 1. Серед записів, залишених Михайлом у тексті Євангелія, згадується таємниче ім’я Настасії Юріївни, «благовірної і христолюбивої», коштом якої був створений цей рукопис.

То хто ж вона була, та загадкова Настасія Юріївна, що фінансувала створення Пересопницького Євангелія і мала настільки високий розум, щоб усвідомити його, Євангелія, необхідність?

Учень 2. Ініціатором втілення у життя давно задуманої разом з чоловіком Кузьмою Івановичем Заславським (Жеславським) справи – створення Євангелія, перекладеного на українську мову, - виступила княгиня Анастасія Юріївна Жеславська-Гольшанська (у чернецтві Параскева) з давнього роду Гольшанських, а меценатами її зять і донька – князі Іван Федорович і Євдокія Чорторийські.

У 1556 році помер чоловік Анастасії – князь Кузьма Іванович. Княгиня- вдова вирішила піти в монастир і в чернецтві отримала імя Параскева, під яким згадується в Пересопницькому Євангелії. Не виключено, що смерть чоловіка спонукала княгиню виділити кошти на переписування й оздоблення Євангелія. У той час подібні дії розцінювалися як богоугодна справа. Замовляючи святу книгу або переписуючи її, людина вважала, що рятує свою душу.

Весь процес написання книги завершився 29 серпня 1561 року.

      Символічно, що княгиня Жеславська померла в той самий рік, коли було завершене переписування Євангелія. Хочеться вірити, що перед смертю вона побачила цей шедевр рукописного мистецтва.

ІІ СТОРІНКА

ПЕРЛИНА  КНИЖКОВОГО  МИСТЕЦТВА

Учень. Це розкішна книга, вагою 9 кг 300 гр., писана пізнім уставом на пергаменті форматом 380 х 240 мм. Книга складається з 482 аркушів. Чорнила темно-коричневі, відрізняються відтінками. Окрасою є літери, що написані справжнім золотом.

Пересопницьке Євангеліє було написано давньоукраїнською книжною мовою. То був досить сміливий вчинок і навіть, сказати б, виклик тогочасній діяльності: перекласти Святе письмо українською мовою. Адже Польща, у складі якої перебували українські землі, визнавала як офіційну лише латино-польську школу. Українське ж літературне слово відверто зневажалось.

Автори дуже сильно хотіли, щоб прочитати і зрозуміти цю книгу змогли і прості люди, яким старослов’янська мова була незрозумілою. Пересопницьке Євангеліє є першою в Україні церковною книгою, перекладеною із книжної церковнослов’янської на староукраїнську.

Самі автори про призначення книги залишили такий відгук: «Для читання церквей божих, для науки люду християнського». Тобто Пересопницьке Євангеліє мало стати основою для читання, освіти, виховання.  Власне, так воно і сталося.

(Перегляд відеофільму «Пересопницьке Євангеліє» (читання)

Рукопис багато орнаментований, прикрашений високохудожніми кольоровими заставками і мініатюрами. За красою й багатством не має рівних собі серед українських рукописів. Зміст – традиційне четвероєвангеліє. Своєрідним є вміщення перед кожним євангелієм так званих сумаріїв – короткого змісту розділу. На маргіналіях чимало голосів – пояснень до окремих малозрозумілих слів.

Григорій з Михайлом виділили важливі рядочки і пояснення незрозумілого в рамочки, щоб на них звертали більше уваги. А так звані поля в книзі залишені для того, щоб захоплений читач міг зробити для себе помітки чи висловлювати враження. Так і священники залишили для нас багато цікавого на полях Пресопницького Євангелія.

Пам’ятку прикрашають чотири майстерно намальовані мініатюри євангелістів, виконані різнобарвними фарбами на золотому суцільному тлі. Малюнки дуже відрізняються, тому вважають, що художник був не один. Євангеліє мало дорогу оправу, щоправда, вона кілька разів мінялася.

На жаль, палітурку рукопису втрачено. Цікаво, яким же могло бути обличчя святої книги?... Зараз рукопис частково покритий тканиною із залишками зеленого оксамиту.

Ведучий 1. Давайте помилуємось художнім оформленням унікальної пам’ятки  (демонструються слайди художнього оформлення книги на фоні музики)

Учень 1. Основний мотив орнаменту – рослинний: окантовані пагони зі спірально закрученими листками і квітами. Трапляються також стилізовані листки лотоса, ірису та інших рослин. В орнаменті поєднуються сині, зелені, червоні, голубі, бузкові фарби з темнішими і світлішими відтінками, які передають світлотінь. Золоте тло орнаменту свідчить про візантійський вплив. По кутках – амури. Дослідники відзначають дивовижну майстерність художнього оформлення пам’ятки.

 Стиль заставок, рамок, бордюрів, орнаменту, що прикрашають рукопис, загалом, характерний для ряду інших тогочасних українських пам’яток. Рослинний орнамент досяг найбільшого розвитку в Італії на початку XVI ст. за Рафаеля та його учнів. Тоді ж через Польщу він проник і в Україну.

Книга ілюстрована портретами євангелістів, чудовими заставками та ініціалами, вишуканою орнаментацією.

Зображення орнаменту навколо    євангеліста Матвія викликає особливий    художній інтерес.

Гілка аканта більшого розміру складає зміст орнаменту в рамці навколо зображення євангеліста Марка.

Тут застосована система розгорнутих  парних плетінь із акантових гілок.

Налічується шість пар.

Кінцівки і вегетативні паростки забарвлені в ніжні кольори, а гілки червоного і синього кольору з тінями.

Орнамент навколо зображення євангеліста Луки  вважається найоригінальнішим.Угорі і внизу посередині рамки розташовані квіткові заставки.

Квіти аканта розгорнуті по площині рамки.

Внизу в заставці квітка синього кольору з чотирма пелюстками.

Угорі в заставці дві квітки у лицьовому вигляді.

Орнамент бічних сторін розташований колоною, по три частини одна над одною.

Кожна частина відокремлюється від іншої дугоподібною вигнутою  перетинкою.

Орнамент навколо зображення євангеліста Іоанна    вирізняється серед усіх інших орнаментів своєю    канонічною причетністю до ренесансного стилю    рафаелівських лож  у Ватикані.

Художньо виконані орнаментальні рамки перших сторінок  кожного з чотирьох Євангелій.

ІІІ сторінка

МАНДРІВКА  КРІЗЬ  СТОЛІТТЯ

Ведучий. Цій книзі 454 роки. За цей час скільки всього відбулося. Як же вона дійшла  до нас і не загубилась, не зникла?

Не просто склалася доля цієї чудової книги – в ній відбилася доля України. На наступній сторінці журналу простежимо її шлях через століття.

Учень. Цікавою є доля пам’ятки. Після написання Євангеліє тривалий час зберігалося в Пересопницькому монастирі, однак 1630 р. монастир припинив своє існування. Його власник, князь Миколай Чорторийський, який дотримувався католицького віросповідання, звернувся до короля

Сигізмунда ІІІ з проханням передати обитель Клеванській єзуїтській колегії. Король відразу видав грамоту, згідно з якою монастир разом із майном та земельними угіддями переходив у володіння єзуїтів. Імовірно, до рук останніх і потрапило Пересопницьке Євангеліє.

На якийсь час ця пам’ятка загадково зникає. На початку ХVIII століття рукопис потрапив на Велику Україну. Наступила епоха козацьких війн. Якимось чином – чи не воля божа, Пересопницьке четвероєвангеліє опинилося в руках Івана Мазепи. Протягом 1695-1700 років на кошти гетьмана Івана Мазепи у Переяславі було збудовано Вознесенський собор. У квітні 1701 року гетьман подарував фоліант Переяславському кафедральному собору. Про це свідчить запис: «Сіє Євангеліє прислано и дано єст от ясновельможного єго милости пана Іоанна Мазепи, Войск єго царского пресвітлого величества Запорозких, обоих сторон Дніпра гетмана и славного чина Святого апостола Андрея кавалера, до престола Переяславского єпископского, который от єго ж ктиторской милости создан, отновлен и драгоцінными утвари церковнимы украшен, при преосвященном єпископі Захарії Корниловичі. Року 1701, априля 17 дня.»

Тут же, у Переяславі книгу у своїх руках тримав Тарас Шевченко. Його

не могла не зацікавити така дорогоцінна давня пам’ятка. Свої враження від неї поет записав у нотатках.

Пізніше у Вознесенському соборі міста Переяслава була відкрита духовна семінарія. Книга потрапила до її бібліотеки, де й зберігалася до 60-х років 19 століття.

З переведенням у 1862 році Переяславської семінарії до Полтави туди разом із бібліотекою потрапило і Пересопницьке Євангеліє.

Проте тут їй недовго довелося бути. 1873 року Полтавський архієрей віддав книгу на ознайомлення Міністрові народної освіти й обер-прокурору Священного синоду, графові Д. Толстому, що проїздив через Переяслав.

Пересопницьке Євангеліє опиняється у Санкт-Петербурзі і залишається там досить довго, ризикуючи не повернутись на Україну. Бо виявилось, що полтавське духівництво подарувало пам’ятку старовини великому князеві Петру Георгійовичу Ольденбургському, який цікавився предметами епохи Петра, а на Євангеліє був власноручний автограф Мазепи.

І лише у 1887-му році книга повернулась додому, в бібліотеку Переяславської духовної семінарії.

Євангеліє пережило дві революції, кривавий жах громадянської війни, пролеткультівські репресії і до початку Другої світової війни зберігалось у Полтавському краєзнавчому музеї.     

Загроза фашистської окупації змусила евакуювати цю унікальну книгу на схід у столицю Башкирії місто Уфа. В післявоєнні роки Євангеліє потрапило до фондів музею-заповідника Києво-Печерської лаври. І вже потім книгу було передано до відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки НАН України), присвоївши їй інвентарний номер 15552., де вона зберігається і донині.

ІУ СТОРІНКА

ЧЕТВЕРТИЙ СИМВОЛ УКРАЇНИ

Ведучий.  Переклик Минулого і Сучасного. Величне минуле освітлює сучасне, визначає майбутнє – такий плин історії.

1991 рік. В Україні обрано всенародного Президента. Всі з нетерпінням чекають на інавгурацію. Постає питання: Яку символіку обрати для урочистого складання президентської присяги. Біблію – за прикладом американських колег? Але такий варіант зробив би відчутною штучність ситуації.

Данина культовій моді навряд чи порадувала б віруючих в Україні. І водночас – недосить було Конституції та Акту про державний суверенітет. Якими важливими вони не були, проте залишались по формі звичайними документами. Потрібно було щось надзвичайне, гідне історичного моменту, вагомо монументальне, красиве, унікальне і, насамперед, історично асоціативне. Про події того часу наступна сторінка журналу.

Учень. Цим вимогам відповідало Пересопницьке Євангеліє – видатна пам’ятка нашої культури та історії.

На оригінал Пересопницького Євангелія у 1991 році положив руку перший президент незалежної України Леонід Кравчук. З того часу стало традицією, що президенти нашої країни присягають на вірність її народу на Пересопницькому Євангелії, як і на Конституції України. Присягаючи на вірність народу України, Президент стояв перед цією книгою. І увесь парламент перед нею стояв. Цей історичний момент тривав лічені хвилини. Але що таке мить в порівнянні з віками, які прожив у нашій пам’яті цей шедевр. Саме в ці хвилини рукопис набув великої державної ваги, став національною святинею.

На очах мільйонів людей творилась нова історія. Національна святиня з глибини віків благословила нашу державність. До її історично-релігійної, культурно-естетичної, мовної цінності додалась вартість політично-державна.

Для проведення урочистої церемонії інавгурації Президента книга мала на деякий час залишити стіни Національної бібліотеки України імені Вернадського і бути доставленою до Верховної Ради України. Неважко було уявити тодішній стан працівників відділу рукописів, адже все, що там зберігається – воістину неоціненне. Занепокоєння бібліотекарів було таким великим, що не вносили заспокоєння ні страховий фонд книги у розмірі 6,5 мільйонів доларів, ні спеціальне броньоване авто для її перевезення.

V СТОРІНКА

ФАКСИМІЛЬНЕ ВИДАННЯ:

ДАНИНА МИНУЛОМУ – КРОК У МАЙБУТНЄ

 Ведучий. Можливо саме тоді і виникла думка: потрібна точна копія, потрібне факсимільне видання, завдяки якому до Першокниги міг би доторкнутись кожен, хто бажає зазирнути у власну історію.

Зрозуміло, що далеко не всі охочі мають доступ до такої унікальної книги. Про створення факсимільного видання дізнаємось з наступної сторінки.

Учень. Ініціатором цієї справи став предстоятель УПЦ митрополит Володимир. Він дістав згоду президента НАН України Бориса Патона на видання факсимільної копії Пересопницького Євангелія, а також заручився підтримкою Президента України Віктора Ющенка. Понад рік УПЦ працювала над тим, щоб зберегти пам’ятку. Природно, для факсимільного перевидання унікальної реліквії знадобилася фінансова допомога меценатів.

Багато часу й сил забрала підготовка до друку. Щоб виготовити точну копію святині, оригінал Євангелія спочатку сфотографували висококласні професіонали. Найкращі слайди та фотографії першоджерела фахівці відбирали дуже ретельно. Для друку з-за кордону привезли спеціальний папір, що максимально нагадує той, на якому зберігся оригінал «Пересопниці» (книгу написано на пергаменті, виготовленому за спеціальним рецептом).     

Факсимільне видання максимально точно відтворює оригінал і за розмірами, і за вагою. Ця обставина в процесі друку завдала видавцям додаткового клопоту: адже існуючі промислові машини не розраховані на таку вагу (фоліант тягне майже на дев’ять кілограмів).

Спільними зусиллями побачило світ 1000 примірників. Факсимільними копіями Пересопницького Євангелія відтепер володітимуть Інститут української мови НАНУ, Інститут української літератури імені Тараса Шевченка НАНУ, Національний історико-географічний заповідник «Переяслав», Музей гетьманства, Національний музей літератури, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Музей українського друкарства, Всеукраїнська асоціація музеїв. Євангеліє отримали меценати, наукові працівники, які брали участь у роботі над його факсимільним виданням.

Факсимільне видання рукопису було презентовано не тільки в багатьох містах нашої держави, а й в Польщі, Канаді, Ізраїлі, Молдові та інших країнах Європи і світу.

30 березня в штаб-квартирі ООН відбулася неординарна подія: країнам-членам ООН, співробітникам ООН, політичній і церковній громаді Нью-Йорка було представлено факсимільне видання Пересопницького Євангелія.

Відкриваючи урочисте засідання, Постійний Представник України при ООН Ю. Сергєєв, зокрема, зазначив: «Ми зібралися сьогодні, щоб відзначити дуже важливу подію – перевидання Пересопницького Євангелія – першого відомого перекладу євангельського тексту українською літературною мовою письмових джерел, що датується серединою XVI ст. Піднімаючи із забуття такі пам’ятки, як «Пересопниця», ми дедалі більше усвідомлюємо велич сьогоднішньої події».

Представник Української Православної Церкви архімандрит Кирило у своєму виступі сказав, що сьогоднішній день є свідченням того, що «Україна хоче пам’ятати, знати і розуміти свою історію. Ми прагнемо зрозуміти ту роль, яку відіграє у становленні нашої ідентичності історичне минуле. Через осмислення сторінок історії ми намагаємось дивитися у завтрашній день, творити наше майбутнє. Тому сьогоднішня подія не тільки данина минулому, але й упевнений крок у майбутнє. Зроблена велика справа, яка, безумовно, буде по достоїнству оцінена прийдешніми поколіннями».

Ведучий.  За допомогою інтернетресурсів ми маємо змогу познайомитись з факсимільним виданням унікального рукопису у залі рідкісної книги Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка.

(Перегляд відео «Факсимільне  видання Пересопницького Євангеліє»)

Заключне слово бібліотекаря: Сьогодні Пересопницьке Євангеліє є символом України. І справа не лише в тому, що це один з перших сакральних текстів, перекладених українською мовою, що його фундаторка походила з Полісся, що писалося воно на Волині, а головним писарем був виходець з Лемківщини - найзахіднішої української землі. Багато мандрувала ця книга із Заходу на Схід, доки не опинилася в Полтаві. Причетними до неї виявилися Іван Мазепа й Тарас Шевченко – важливі фігури нашої національної історії. Тому закономірно, що цю «першокнигу» вважають національною святинею й символом духовності нації.

Пересопницьке Євангеліє, цей унікальний рукопис, протягом майже 5 століть кожним своїм рядком пристрасно стверджував: є така країна – Україна, є такий народ – український, є така мова – українська! Були, є і будуть!